З нагоди 73-ї річниці визволення Вознесенського району

До 73-ї річниці визволення Вознесенського району

За матеріалами книги Володимира Ярошенко «Криниця народної пам’яті»

ЙШОВ БЕРЕЗЕНЬ 1944 РОКУ…

15 березня 1944 року. Окупанти гарячкують, відступають. День і ніч через село проходять побиті фашистські вояки. Якщо на початку березня фашисти їхали на автомобілях, танках, мотоциклах — то до середини місяця вони їхали на конях, волах, навіть на коровах.

В останні дні окупації німці заходили в будинки, грабували останнє, що лишалось в селян. Забирали не тільки харчі, одежу, але й молодих людей — чоловіків, жінок, яких заставляли гнати худобу в степ.

17 березня Корецький Семен Сергійович разом з Гурою Іваном Юхимовичем, Колісніченком Іваном Івановичем, Виноградчим Йосипом Григоровичем вночі викопали яму, накрили її гіллям, комишем і заховались у ній.

Рання година. Сонце, тільки-но підбилося над Скаржинським лісом. Ніщо не віщувало біди…

18 березня 1944 року. Приблизно о десятій годині до підвалу прибігла дружина Семена Сергійовича Корецького і задихаючись від хвилювання випалила:

— Німці! Німці з собаками нишпорять по городах, садах і горищах. В ямі сидіти дуже небезпечно!

Налякані такою новиною, всі мешканці схованки вискочили і почали городами пробиратися до лісу. Та було вже пізно. Попереду втікачів лягла смуга куль з автомата, перегородивши їм дорогу. Хлопці зупинились, зрозумівши, що до лісу їм не добігти.

Фашисти повели полонених до лісу, де заставили виганяти худобу, залишену селянами, догнавши корів до “Золотого кутка”, Семен зупинився біля своєї хати і, повернувшись до німців, на увесь голос заявив:

— Це моя хата, від діда й прадіда, і нікуди я від неї не піду, а ви, фашисти, ідіть до своєї хати, і швиденько, пока цілі, бо…

Поліцай, що стояв поруч оторопіло дивився на Семена, а потім, скосивши губи, показав свої пласкі прокурені зуби:

— Ах ты, стервец, хахол!

Рот негідника розтягнувся в усмішці, яку він швидко урвав, і повернувшись до офіцера, почав перекладати те, що сказав Семен. Той вислухав прислужника, зблід, в його очах заклубочилась гроза, істерично вилаявшись, фріц витягнув пістолета, підійшов до хлопця і вистрілив йому в груди. Семен опустився важко на тин. Він хотів щось сказати, та голос його посікся, посірілими губами тихо бубонів, аж поки голова не звалилася на землю.

 

Вогнеокому хлопцю, мужньому українцю виповнилося двадцять два роки. До визвольного дня залишилось дві доби.

http://voznesensk.mk.gov.ua/ua/news/?id=35132

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*