Одна неправда веде за собою іншу», або “Вся атомна енергетика тримається на брехні — і це правда”

27 червня 2018 р. у газеті «Новини Вознесенська; день за днем», № 26 (додається скан статті), була опублікована стаття Олександра Пелюха, начальника управління інформації та громадських звязків ВП ЮУАЕС.

Прес-секретар директора ЮУ АЕС, за фахом- викладач історії, дозволив собі звинуватити у брехні та некомпетентності не тільки “захисників” Бузького Гарду, а й професійного та непідкупного для аесівців археолога, кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника, дослідника Запорозького Ґарду — Миколу Товкайло.

Одна неправда веде за собою іншу. А аесівці вже так забрехалися та знахабніли, що звинувачують у брехні усіх, хто заважає їм у шахрайський спосіб реалізовувати черговий злочин проти природи та населення нижнього Побужжя — підняти рівень Олександрівського водосховища до позначки 20,7м.

screenshot_1screenshot_2

На сесії міськради 22.06.18 я навів тільки короткий перелік брехні та зловживань

https://youtu.be/O5bTzrYQ-x8 Відеоролик 3.26.50 — 3.36.54 мій виступ 10 хвилин)

при реалізації проекту підвищення рівня Олександрівського водосховища — ніхто з представників ЮУ АЕС навіть не зробив спроби заперечити — значить, докази були незаперечні.

Але тижня не минуло , як 0.Пелюх, який був на сесії, випустив нову “качку”: аесівську паперсточну махінацію з островами він брехливо видає за некомпетентність та неправду професійного  археолога.

Наводю текст листа Миколи Товкайло до редактора “День за Днем”. (Додається)

Сподіваюсь, що спростування буде надруковано у газеті День за Днем. Щоб не довелося домагатися цього через суд — тоді Татьяні Миколаївні крім публікації статті доведеться ще й оплатити судові витрати.

Довідково. ЗУ Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, ст.37

Громадяни, юридичні особи  і  державні  органи,  а  також  їх 
законні представники мають право вимагати від редакції друкованого 
засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених 
про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх 
честь та гідність. 

     Якщо редакція  не  має  доказів  того,  що  опубліковані  нею 
відомості  відповідають  дійсності,  вона  зобов'язана на   вимогу 
заявника опублікувати спростування їх у запланованому  найближчому 
випуску друкованого засобу  масової  інформації  або  опублікувати 
його за власною ініціативою. 

     Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом  і  поміщено 
під  заголовком  "Спростування"  на  тому  ж  місці  шпальти,   де 
містилося повідомлення, яке спростовується.
    Обсяг спростування не може  більше  ніж  удвічі  перевищувати 
обсяг спростовуваного фрагменту  опублікованого  повідомлення  або 
матеріалу. 
   Сергій Колєсніков, 26.07.18

Шановна Тетяно Миколаївно!

27 червня 2018 р. у Вашій газеті «Новини Вознесенська; день за днем», № 26, була опублікована стаття Олександра Петюха, начальника управління інформації та громадських зв’язків ВП ЮУАЕС «Одна неправда веде за собою іншу», у якій, поруч з анонімними «захисниками» Бузького Ґарду, сім раз згадано моє ім’я, при цьому мене звинуватено в брехні і некомпетентності. Прошу опублікувати подану нижче статтю і в ній фрагмент Плану Гарду 1776-77 рр. як спростування звинувачень О. Петюха.

Микола Товкайло,

археолог, кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник,

дослідник Запорозького Ґарду

 

 

ПІД ЗАГРОЗОЮ ЗАТОПЛЕННЯ ОПИНИЛИСЯ ОСТАННІ ІСТОРИЧНІ ЛАНДШАФТИ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ

Оскільки Дніпрова заплава і козацькі пороги давно зникли під водою каскаду водосховищ, то на території колишніх Вольностей Запорозьких Козаків на даний час тільки каньйон р. Південного Бугу зберігає автентичні ландшафти, в яких постала і розвинулася Запорозька Січ. Найціннішою їхньою частиною є урочище Ґард, яке разом з низкою інших урочищ, скель та островів з розташованими на них пам’ятками, утворює цілісний, єдиний, ще повністю не поруйнований, фактично останній історичний ландшафт, пов’язаний з історією Запорозької Січі. Від ХVІ ст. ця ділянка ріки була видатним торговим перехрестям і головним місцем рибальства та рибообробної промисловості Запорожжя і всієї України, а в ХVІІІ ст. козацькі поселення в околицях Ґарду перетворилися на головний адміністративний центр Вольностей Запорозьких Козаків на Південному Бузі — центр найбільшої Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького. Щоб зберегти ці видатні місця нашої історії для нащадків, Кабінет Міністрів України своєю постановою № 928 від 03.09.2009 р. надав ім статус пам’ятки культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького» (Охоронний номер 140001-Н).

Ця пам’ятки охоплює частину ріки від гирла р. Ташлика до теперішнього порому між селами Костянтнівка а Богданівка. Здавалося б це рішення Кабінету Міністрів мало би внести корективи в плани будівельників й не допустити подальшого затоплення останніх історичних ландшафтів Запорозької Січі, яке неодмінно станеться при піднятті рівня Олександрівського водосховища до відмітки 20,7 м. Між тим, ні розробники Оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) ні керівники ДП НАЕК «Енергоатом» протягом багатьох років воліють не помічати факту створення на землях і угіддях, одним із користувачів яких є це підприємство, об’єкту культурної  спадщини «Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького». А це, між іншим, є порушення Закону України «Про охорону культурної спадщини». З іншого боку вже багато років тривають спроби довести суспільству, що історичний Ґардовий острів знаходиться не в межах урочища Ґард, а на 2 км вище від нього по річці, а саме, на Великому острові (цей острів в часи Запорозької Січі, і навіть в 30-их рр. минулого століття називався Кривим).

Вперше зі спробою фальсифікації історичних відомостей про місцезнаходження Ґардового острова та ряду інших пам’яток ХVІ — ХVІІІ ст., пов’язаних з історією Запорозької Січі, представники Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (автор був у складі делегації Товариства) зіткнулися на громадських слуханнях у Миколаєві у вересні — жовтні 1997 р., де розглядався уточнений проект з підвищення рівня води Олександрівського водосховища. Уже тоді з метою введення в оману громадськості, щоб довести, що при підйомі води в Олександрівському водосховищі до позначки 16,7 м історичному Ґардовому острову, ну, звісно, й розташованим на ньому козацьким пам’яткам затоплення не загрожує, автори проекту позначили цей острів на супровідних картах за межами урочища Ґард, а саме, на місці сучасного Великого острова. На відміну від Ґардового (сучасна назва – Клепаний) острова, Великий острів, який знаходиться за 2 км вище за течією, є високим скелястим останцем, тому при заповненні водосховища навіть до відмітки 20,7 м він буде затоплений лише частково. Уже тоді представники Товариства звертали на це увагу авторів проекту.

У  1999 р. Українське товариство охорони памяток історії та культури направило для ознайомлення  та подальшого використання головам Миколаївської облради, Миколаївської обладміністрації та дирекції Південно-Української АЕС історичну довідку “Про місцезнаходження Ґардового острова, Ґарду та інших козацьких пам’яток”. Однак, як показали наступні громадські слухання 2001 р. у м. Миколаєві, позиція Товариства була проігнорована, а маніпулювання з місцезнаходженням Ґардового острова та інших козацьких пам’яток тривали далі. Більше того, на початку літа 2001 р. на виконання договору з ВП “ПУ АЕС” експедиція державної інспекції з охорони пам’яток культури  у Миколаївській області під керівництвом Ю.С. Гребеннікова провела незаконні архітектурно-археологічні дослідження та археологічну розвідку на Великому острові. Незаконні, бо проводилися без Відкритого листа (документ, що дає право на проведення археологічних робіт) та без дозволу Міністерства культури. Зауважу, що всі планові археологічні дослідження в зоні будівництва Олександрівського водосховища впродовж багатьох років проводить лише Миколаївська археологічна експедиція Інституту археології Національної академії наук України і виключно  на території, що підпадають під затоплення. Згідно українського законодавства, на проведення цих робіт дирекція, виділяє необхідні кошти. Але ж у 2001 р. при плановому рівні наповнення Олександрівського водосховища до відмітки 14,7 м Великий Острів жодним чином не потрапляв у зону затоплення.  Питається, яка потреба була проводити там археологічні дослідження і витрачати на це бюджетні кошти?

Все ж, дослідження відбулися, а їхні результати були опубліковані у брошурі ВАТ “Укргідропроект” “Матеріали для всебічного розгляду проблемних питань, пов’язаних із реалізацією уточненого проекту з підвищення рівня води Олександрівського водосховища, на громадських слуханнях з приводу добудови Ташлицької ГАЕС” й оприлюднені у вересні  2001 р. на слуханнях у м. Миколаєві. З них випливало, що на Великому острові нібито було виявлено залишки фундаменту знаменитої козацької церкви Покрови Пресвятої Богородиці, сліди куренів, могильника та ін. І на підставі цього зроблено висновок про те, що Великий острів “…є дійсно “Ґардом” – базовою територією однойменної паланки Війська Запорізького”, й його не буде затоплено Олександрівським водосховищем навіть при найвищому його рівні – НПР — 20,7 м.

«І що?» – скажете Ви. «Адже це підтвердження того, що було подано на планах проектантів у 1997 р.?» А те, що представлені Ю.Г. Гребенніковим дані про знаходження на Великому Острові фундаменту похідної церкви церкви в ім’я Пресвятої Богородиці були сфальсифіковані. Це засвічено «Актом обстеження залишків будівлі на Великому Острові» від 23 серпня 2002 р. складений групою наукових співробітників Миколаївської археологічної експедиції після проведення за дорученням Польового комітету Інституту археології НАН натурного обстеження залишків фундаменту на Великому Острові (акт опублікований (1). Насправді, цей фундамент відноситься до кінця ХІХ ст. За переказами старожилів с. Богданівки, зібраними у 1986 р., наприкінці ХІХ ст. на Великому та Малому островах місцевим поміщиком було створено у венеціанському стилі ландшафтний парк, куди для відпочинку та розваг з’їжджалося панство з навколишніх сіл. З правого, богданівського берега до острова ходив паром, а на Великому Острові пан тримав псарню, від якої зберігся лише фундамент.

У тому ж 2002 р. на замовлення Міністерства екології і природних ресурсів експертна група провела науково-екологічну експертизу проекту. При дослідженні об’єктів археологічного та історичного значення питанню місцезнаходження Ґардового острова експерти приділили основну увагу, однак, вирішили його в дуже оригінальний спосіб, залучивши для цього (звісно, за дивним збігом обставин) одне-єдине «наукове» джерело — уже згадувану брошуру ВАТ “Укргідропроект” “Матеріали для всебічного розгляду… ”, бо лише в ній і були опубліковані результати розкопок Ю.Г.Гребеннікова. Сумно, але бувають і такі «експертизи», проведені недобросовісними і некомпетентними людьми. Це при тому, що існують численні і різноманітні історичні, археологічні, етнографічні, картографічні та топонімічні джерела, критичний  аналіз яких дозволяє вирішувати це питання однозначно.

Реагуючи на це, Українське товариство охорони памяток історії та культури знову зверталося до дирекції АЕС, подавши власну експертну оцінку у частині  «Про об’єкти археологічного та історичного значення». Однак, і це звернення Товариства було проігнороване, бо в поданому ВП  «Южно-Українська АЕС» ОВНС  2015 р. знову були представлені неправдиві дані щодо місця розташування Козацького Ґарду, Ґардового острова та інших пам’яток. Те ж саме, спостерігаємо і в ОВНС 2017 р. До речі, в останній ОВНС його розробники Великий острів знову трактують як «Гардовий» і роблять хибні висновки про те, що заповнення Олександрівського водосховища до НПР – 20,7 м повністю виключає його затоплення, тому ніяких збитків історичним пам’яткам не буде завдано. Це відверта брехня! І як апофеоз глумління над світлою пам’ятю наших козацьких предків, проектанти збираються збудувати на Великому острові «козацьку церкву», що також передбачено кошторисом витрат на добудову Ташлицької ГАЕС. Тобто, збудувати церкву на місці панської псарні. Як тут не згадати Шевченкові слова: «А над дітьми козацькими поганці панують».

Так само, затвердження об’єкту культурної спадщини «Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки» пам’яткою національного значення жодним чином не вплинули на позицію авторів ОВНС 2015 р. – у частині, присвяченій історичним ландшафтам та археологічним пам’яткам, про цю пам’ятку національного значення навіть не згадується. Зате в ОВНС 2017 р. згадувана постанова Кабміну навіть подана у додатках.  Ну і що з того?

Між тим, для вирішення питання місцезнаходження Ґардового острова існує достатня доказова база — різноманітні історичні, археологічні, картографічні, топонімічні та етнографічні джерела, не рахуючи переказів місцевих жителів. Ці джерела є вільному доступі, а докази неодноразово публікувалися в наукових і популярних виданнях, викладалися в листах та експертних оцінках Українського Товариства охорони памяток історії та культури, які направлялися для ознайомлення й подальшого використання до Міністерства екології та природних ресурсів, Головам Миколаївської облради, Миколаївської держадміністрації та дирекції Південноукраїнської АЕС.

За браком місця, наведу лише де-які з них. Насамперед відкриваємо складений інженер-підполковником Томіловим, топографічний опис земель, що відійшли від Оттоманської Порти до Російської імперії за Кучук-Кайнарджійським мирним договором 1774 р., і на с. 180 знаходимо опис Ґарду та точну прив’язку  Ґардового острова на місцевості – біля бувшого кордону за 3 версти нижче влаштованого запорожцями перевозу та за 6 верст від відомого урочища Кременчук (2). Згаданий в описі Томілова кордон з Туреччиною починався від гирла р. Ташлика (Великого Конару), тодішня переправа знаходилась на місці сучасної переправи — порому між селами Костянтинівка і Богданівка, а всім відоме урочище і скеля Кременчук – в околицях сучасного с. Бузького Арбузинського району. Уже цих даних було б достатньо, щоб вказати на теперішній Клепаний острів.

Д. Яворницький, який у середині 1880-х рр. особисто обстежив урочище Ґард і на власні очі бачив залишки військового табору, запорозького кладовища та діючого на той час риболовецького ґарду, що знаходився на місці Старого (Козацького) ґарду, і в своїх працях їх описує: “Ґард знаходиться за 3 версти нижче Костянтинівки на р. Бузі… Нижче ґарду серед Бугу стоїть острів Ґардовий, дуже скелястий і по краях зарослий густою травою та лозою. На одному з каменів Ґардового острова показують місце, де стояла у запорожців церква”. Описуючи це урочище, Д. Яворницький дає чітку прив’язку Ґардового острова: “…біля лівого берега річки Бугу проти Ґардового острова стоять три великих скелі: Сова, Брама і Пугач…”. І далі: “ На чверть нижче скелі Пугач і острова Ґард існувала у запорожців стара переправа через Буг, до якої вела з лівого боку балка Паланкова. У цій балці, навпроти колишньої переправи тепер зберігається запорозьке кладовище, місце куренів та ям, розташованих на схилі Паланкової балки …”. Сюди сходилися кілька  великих транзитних і торговельних шляхів: Чорний Польський (Шпаків), Ґардовий (Королівський), Січовий Нижчий, Січовий Вищий та Керван-Іоль. У цій же праці історик подає також опис та прив’язку власне ґарду, тобто риболовецьких споруд, від яких походить назва острова й урочища (3). В “Історії запорозьких козаків” Д. Яворницький уточнює місце розташування церкви, посилаючись при цьому на план 1742 р. інженера де-Боскета, —  вона була “влаштована на о-ві Ґардовому серед Бугу”  і місце розташування військового табору: “…біля Ґарду на Бузі стояло для сторожі й рибного промислу 500 чоловік у 50 куренях, 2 хатах та 10 землянках” (4).

Тепер звернемося до археологічних даних. Вперше археологічні дослідження в районі Запорозького Гарду проводила у 1930 та 1931 рр. Бозька археологічна експедиція. Зокрема, вона провела розкопки описаних Д. Яворницьким запорозького кладовища, куренів та ям, розташованих на схилах Паланкової балки та на Великому (Кривому) Острові. У різних частинах острова експедиція виявила вогнища, побутовий та рибальський інвентар не раніше ХУ-ХУІІІ століть, а в горішній частині острова дослідила фундамент споруди, який, за знахідками та на основі плану будівлі, датувала ХІХ ст. (5). Саме цей фундамент і намагався Ю.С. Гребе6нніков видати за залишки церкви.

Значний вклад в долідження пам’яток козацької доби внесла Миколаївська новобудовна археологічна експедиція Інституту археології НАН України, яка в районі Запозького Ґарду працює майже 40 років. У 1985-1987 рр. експедиція провела на Клепаному (Ґардовому) острові розвідки і розкопки, якими було виявлено матеріали, що засвідчують заселення острова і господарську діяльність на ньому в часи Запорозької Січі. Так, у шурфах, закладених у південній частині острова на глибині 0,6-0,7 м було виявлено культурний шар ХVІІ — ХVІІІ ст., а в північній частині – залишки двох споруд. Розкопки однієї з них, розташованої на високому камені, приблизно на тому місці, де на плані де-Боскета позначено церкву, виявили залишки стаціонарної, типової для тих часів будівлі турлучного типу з кахляною піччю в середині, яка за знахідками гончарного посуду та кахлів датується ХVІІ — ХVІІІ ст.. Є всі підстави вважати, що саме в цій будівлі розміщувалася знаменита Покровська церква, яка після ліквідації Запорозької Січі була перенесена в слободу Орлик (Єкатерининський шанець, Ольвіопіль, нині Первомайськ) у відбудовану в 1774 р. Варваринську церкву. Водночас у північному кінці острова, на місці Старого або Козацького ґарду виявлено сліди описаних істориками риболовецьких споруд – Старого або Козацького гарду, що перегороджував р. Південний Буг уздовж нижньої забори Ґардового порогу. Було також встановлено, що на місці Старого (Козацького) ґарду, з правого берега ріки у 1945 р. востаннє забивали ґард для радгоспу жителі с. Богданівки Ісак Кучмій, син потомственного орендатора ґарду Юхима Кучмія, та Юхим Нестеренко, який пристав до нього в компанію, і, на основі свідчень Ю. Нестеренка та інших очевидців, здійснені опис та графічна реконструкція цього ґарду (6). Ці дослідження спростовують неправдиві твердження розробників ОВНС стосовно відсутності на Клепаному (Ґардовому) острові археологічних матеріалів.

Існують також плани та карти з позначенням островів і урочищ. Фрагмент «Плану ріки Бугу», що був складений у 1775-76 рр., зразу після розгрому Запорозької Січі пропоную для ознайомлення читачів (7). Він зберігається у фондах Миколаївського краєзнавчого музею. На ньому досить точно передані конфігугація балки Ташлик та інших балок, так само й островів, два з яких мають назви «Гардовой» і «Кривой». Останній за конфігурацією співпадає з Великим островом. Зіставивши цей план з сучасною топографічною картою місцевості, побачимо, що острів Ґардовий – це сучасний Клепаний, а острів Кривий — сучасний Великий. Показані також існуючі тоді шляхи, і серед них – у Ґард та на переправу.

Отже, аналіз названих джерел дозволяє зробити однозначний висновок: Ґардовий острів, яким закінчується один з найбільших на Бузі — Ґардовий поріг, знаходиться в однойменному урочищі Ґард на тому ж місці, де він  знаходився і в часи Війська Запорозького, тобто за 2 км на південний схід від с. Богданівки Доманівського району Миколаївської області. Не зважаючи на те, що він підтоплювався під час весняних повеней, саме тут були житла козаків і рибалок, тут велася активна господарча діяльність, пов’язана з розташованим у північному кінці острова найбільшим у Запорозькій Січі рибним промислом — Старим або Козацьким ґардом. Тут же на одному з найвищих каменів стояла у запорожців похідна церква Покрови Пресвятої Богородиці.

Але задамося питанням, хіба наведені у цій статті іторичні, археологічні та інші дані невідомі експертам, розробникам ОВНС та посадовим особам? Певна річ, відомі, але їх уперто не хочуть помічати, так само як і пам’ятку культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького» (Охоронний номер 140001-Н). Як бачимо, їх зовсім не лякає порушення українських законів, які зобов’язують усіх ці пам’ятки оберігати.

Тим часом, спостергаючи наполегливі спроби перекручення фактів та фальсифікації у питаннях місцезнаходження Ґардового острова та інших козацьких памяток, мимовільно виникають інші незручні запитання: чи може бути довіра до поданих в ОВНС інших експертних оцінок, скажімо в області конторолю радіоекологічного стану водних обєктів, забруднення повітря, грунтів чи інших негативних впливів на екологію?

  1. Товкайло М.Т., Титова О.М. Запорозький Гард: правда й вигадки // Археологія. – 2016. — № 2. – С. 98-109.
  2.  Томилов. Топографическое описание доставшимся по мирному трактату отъ отоманской порты во владение Россійской имперіи землямъ, 1774 года // Записки Одесского общества истории и древностей. — Одесса, 1868. — Т. VІІ. — с. 180, прим. 54
  3. Эварницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. — Ч. 2. — СПб.,1888. — с. 151- 154.
  4. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. — Т. І. — К., 1990. — с. 210, 234).
  5. Козубовський Ф.А. Археологічні дослідження на території Богесу 1930—1932 рр. — К., 1933, с. 39-40.
  6. Товкайло М.Т. Старожитності Запорозького Ґарду та його околиць // Археологія. — 2003. — № 3. — с. 90-97, рис. 3-8.
  7. Біляшівський М.М. Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки війська Запорозького, його значення для історії України та загроза знищення // Матеріали V Наукових читанань пам’яті Сергія Таращука (м. Миколаїв, 21 квітня 2017 р. – К., 2017. – С. 9-13.

Товкайло М.Т., археолог, кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник,

дослідник Запорозького Гарду

24.07.2018 р.

 

1 комментарий

  1. БЫВАЛЫЙ

    Туркоманша без согласования с Луковым и Торжинской даже в туалет не ходит ,а вы хотите чтобы она напечатала опровержение заказухи. Только в суд за уши притянуть и наказать за очередное вранье .

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*