Молдова сумує за видатним україністом уродженцем Вознесенська Валерієм Воробченком

Посольство України в Республіці Молдова висловило щирі співчуття рідним та близьким Валерія Івановича Воробченка у зв’язку з його смертю.

Про це йдеться на сторінці диппредставництва у Facebook.

safe_image

«Пам’ятатимемо пана Воробченка як засновника кафедри української мови та літератури у Бельцькому державному університеті імені Алеку Руссо та активіста українського громадського руху в незалежній Молдові. Світла пам’ять!», — зазначається у дописі.

Як повідомляє ukr.md, ім’я Валерія Воробченка (07.08.1943 – 12.10.2019) відоме бельчанам, усім вчителям-україністам шкіл Республіки Молдова, багатьом свідомим українцям нашої країни.

Майже все життя Валерія Івановича Воробченка, уродженця м. Вознесенськ Миколаївської області, пройшло в Бельцях. Тут він отримав диплом філолога, сюди повернувся після захисту кандидатської дисертації в Києві. Тут працював, виховував дітей, навчав молодь… Був викладачем Педагогічного інституту, потім Державного університету, керував кафедрою російської та зарубіжної літератури, писав наукові книжки.

Зоряний час Валерія Івановича настав, коли Республіка Молдова стала незалежною державою і почала дбати про розвиток культури усіх етносів, які тут проживають. Він почав боротися за право українців навчатися рідною мовою. Як усяка нова ідея, вона зустріла і нерозуміння, і відвертий опір. Але знайшла і підтримку.

1 вересня 1992 року його ініціативу було втілено у життя: в Бельцькому державному університеті імені Алеку Руссо було відкрито перше і єдине в республіці українсько-румунське відділення, утворено кафедру української мови та літератури на чолі з конференціаром В. І. Воробченком.

Валерій Іванович був незмінним керівником кафедри до самого виходу на пенсію і ще кілька років потому (до 2010 р.). І хоч здоров’я все частіше підводило, викладав улюблену українську літературу до останнього року свого життя.

Мешканці м. Бельці звикли бачити його високу кремезну постать. Він неспішно йшов центральною площею, часто зупиняючись для бесід. У нього був особливий дар збуджувати в людині національну гідність. До нього підходили, щоб поговорити по-українськи, і ставало помітно, як багато в місті українців. Його сторонились деякі малокультурні люди, отримавши гостру відсіч за вираз «хохли» чи «хохляцький язик».

Студенти спочатку побоювались. Веселе дотепне слово серед лекції, несподіване питання, іронія над стереотипною відповіддю збивали з пантелику. Він привчав читати і думати. Зрозумівши, що Воробченка справді цікавить живе враження, спостереження над літературним твором, чекали його лекції, обмінювалися думками, сперечалися. Переймали його улюблені словечки, інтонації, складали про нього частівки, на студентських святах пародіювали у веселих сценках. Називали «батьком». А ставши вчителями, передавали й передають дітям Воробченкове розуміння української класики.

Ім’я Валерія Воробченка внесено до списку 200 найвидатніших представників української діаспори світу. Його внесок у відродження української культури в Молдові Україна поцінувала званням Кавалера ордена ІІІ ступеню «За заслуги», Лауреата міжнародної премії ім. Д. Нітченка, Почесним знаком Міністерства Освіти України «Петро Могила», званням Відмінника освіти України, почесним знаком «За єднання в співпраці», медаллю «2 000 лет Рождества Христова», ювілейною медаллю «200 років від дня народження Т. Шевченка».

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*