«Давайте допоможемо річці»

Резонанс

З сайту «Южная правда» ознайомився з дописом до редакції Віктора Василевича, генерал-полковника, командуючого «Чорноморським козацьким округом», кавалера Золотої зірки «Герой козацького народу», розміщеного в газеті «Южная правда», № 101. (http://www.up.mk.ua/mainpage/show_item/17716)

bez-nazvaniya

З першого погляду — чистої води агітка атомної станції, яка прагне всіма доступними засобами переконати жителів Миколаївщини в доцільності підвищення рівня Олександрівського водосховища до НПР – 20,7 м за Балтійською системою.

Це питання, яке вже кілька місяців непокоїть прибужан та людей, обізнаних в екологічних негараздах Південного Бугу, окутане цілою мережею проблем, на які спеціалісти від ЮУ АЕС, проектувальники, залучені «науковці» та окремі «громадські» діячі не вважають за потрібне реагувати відповідним чином, а відбуваються єдиною фразою про «збільшення запасів води для потреб області». Звичайно, в цьому є певний інтерес. Але ж організатори публічних виступів в обласних, місцевих ЗМІ, інтернет — ресурсах не говорять про окремі факти, які аж ніяк не на користь «проекту- 20,7».

Для того, щоб об’єктивно визначити суть проблеми, потрібно підрахувати баланс водних ресурсів Південного Бугу в районі розташування Ташлицької ГАЕС і потреб води для регіону, розміщеного нижче греблі Олександрівського водосховища. Тоді можна отримати відповідь, кому більше потрібна свіжа бузька вода: Южно-Українському енергокомплексу чи засушливим районам області?

Потрібно зважити, що проектом «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС» передбачено граничний рівень підняття Олександрівського водосховища до рівня 16,9 м. Чому ж атомники в односторонньому порядку пропонують підтримати рівень водосховища ще майже на чотири метри? При цьому якихось зрозумілих розрахунків потреб води для області не приводиться, а тільки називається конкретна кількість заощадженої води під час весняної повені. Але ж, як кажуть місцеві жителі, вже Південний Буг впадає не в лиман, а в Олександрівське водосховище, а нижня течія Бугу залежить від того, наскільки оператори Олександрівської ГЕС, за вказівкою керівництва ЮУ АЕС, піднімуть шандори на греблі. І навіть тоді, коли води буде досить у Олександрівському водосховищі, вона може не потрапити до низов’я через те, що у водосховищі треба витримувати «мертвий» рівень, зниження якого виведе з ладу Ташлицьку ГАЕС.

Окрім цього хотілось би на сторінках обласної преси побачити аргументи від керівництва ВП ЮУ АЕС про заходи щодо забезпечення пуску третього агрегату Ташлицької ГАЕС, який за повідомленням відомчої преси, може стати до ладу через 1,5-2 роки. Цікаво, як буде забезпечуватись його робота, коли відомо, що зараз, від’єднана від Ташлицького ставка-охолоджувача конденсаторів енергоблоків ЮУ АЕС, верхня водойма Ташлицької ГАЕС спроможна забезпечити роботу тільки двох гідроагрегатів. Як же працюватимуть третій, четвертий, п’ятий і шостий гідроагрегати ТГАЕС без водного забезпечення, які планується вводити в експлуатацію у складі Южно-Українського енергетичного комплексу? Цікава й подальша доля Ташлицького водосховища. Кажуть, що його збираються перегородити новою греблею, а більшу частину спрямувати на створення верхньої водойми Ташлицької ГАЕС і при цьому треба злити (продути) в Олександрівське водосховище 10 млн. кубометрів води з технологічного ставка — охолоджувача. Чи не для цього потрібно ВП ЮУ АЕС новий підвищений рівень Олександрівського водосховища до НПР-20,7м?

На жаль, протягом майже року гострих дебатів навколо «проекту-20,7 м» офіційних відповідей на ці болючі для громадськості питання віднайти не вдалось. Та й взагалі, екологи вважають, що недоцільно зараз говорити про НПР-20,7 поки немає висновків екологічної експертизи проекту «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС». Зараз Олександрівське водосховище, в певній мірі, залежне від ЮУ АЕС і Ташлицької ГАЕС, а з введенням в дію наступних агрегатів перетвориться в повноцінну нижню водойму ГАЕС. Ця обставина спонукає до глибоких розрахунків якості води, яка має «напоїти посушливі райони області». Чи проводились такі досліди напередодні досягнення рівня НПР- 20,7 м, який атомники планують забезпечити протягом двох наступних років?

Злагоди й порозуміння в громадах можна досягти, тільки, як кажуть, з людьми слід говорити «з відкритим забралом». Однак гласність, свобода слова, про що так довго мріяли журналісти, в нинішній час отримали відверту залежність від грошових гаманців зацікавлених людей і навіть виробничих колективів. На жаль, дуже рідко на сторінках ЗМІ можна познайомитись з іншою точкою зору на ті чи інші проблеми незалежних авторів. Тому й актуальні проблеми території часто висвітлюються однобоко.

Автор допису «Давайте допоможемо річці» генерал-полковник, командуючий «Чорноморським козацьким округом», кавалер Золотої зірки «Герой козацького народу» Віктор Василевич схильний до того, щоб затопити козацькі місця, Гардовий острів, який лишився єдиним в Україні, віднесеним до козаччини Війська Запорозького. Важко зрозуміти, чому нинішні «козаки» так ставляться до історичної правди.

В народі говорять: «поки ріка тече – вона живе». Хотілося б, щоб Південний Буг не був залежним від грандіозних технологічних проектів, щоб люди в пониззі річки побачили весняні повені, які очищають річище і дають надію на нове життя водним артеріям України.

Анатолій Ненько, член Національної спілки журналістів України.

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*