Не пропусти

Суд приговорил к испытательному сроку подростков которые в с. Трикратное связали и несколько часов пытали мужчину в закрытой квартире

В селе Трикратное Вознесенского района Николаевской области два 17-летних отморозка несколько часов пытали своего односельчанина в закрытой квартире. Об этом идет речь в приговоре Вознесенского горрайонного суда от 26 февраля 2018 года.

351027
Согласно тексту приговора, потерпевший пояснил суду, что 13 февраля 2017 года подсудимые, с которыми он знаком, пригласили его в квартиру общего приятеля «на разговор». Как только он переступил порог квартиры, один из подсудимых ударил его в спину. От удара он упал. В этот момент подсудимые завязали ему руки за спиной при помощи автомобильной полимерной застежки. После этого они начали ногами наносить лежащему и беспомощному мужчине удары по туловищу, требуя признания в том, что «он сообщает оперативную ситуацию в селе сотрудникам полиции».
Потерпевший отрицал свое сотрудничество с правоохранителями, но малолетние злоумышленники продолжали его избивать. В ход пошла деревянная палка, а также кусок полимерного шланга. Во время избиения потерпевший несколько раз терял сознание.
После нескольких часов издевательств, избитого мужчину освободил родственник хозяина квартиры, который пришел в гости.
Побитый мужчина обратился за помощью к соседям, которые вызвали его родственников. Далее пострадавшего передали врачам прибывшей «скорой», было написано заявление в полицию.
Подозреваемые в совершении преступления отказались давать суду какие-либо показания и свою вину не признали.
Изучив обстоятельства дела, судья Дробинский вынес приговор: подсудимых признать виновными по ч. 2 ст. 146 («Незаконное лишение свободы»), а также по ч. 2 ст. 127 УК Украины («Пытки»). Каждого из подозреваемых судья приговорил к пяти годам лишения свободы, однако освободил от отбывания наказания с испытательным сроком в 1 год.

Державний герб України

                                    Справа № 473/1064/17

                                Номер провадження1-кп/473/20/2018

ЄРДР № 12017150190000264.

ВИРОК

іменем України

«26» лютого 2018 р.                                                 місто Вознесенськ

Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Дробинського О.Е.,

за участю секретарів Данилевич Т.О., Козаченко О.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську кримінальне провадження по обвинуваченню:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Трикратне Вознесенського району Миколаївської області, громадянина України, освіта професійна технічна, працює слюсарем Вознесенського депо Одеської залізниці, на період інкримінованих йому злочинів навчався на третьому курсі Вознесенського професійного ліцею, сімейний стан — не одружений, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2, не перебував на обліку в службі у справах дітей Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області та в секторі ювенальної превенції Вознесенського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області, не судимого,

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця міста Печора Республіки Комі Російської Федерації, громадянина України, освіта професійна технічна, працює слюсарем фірми «Олія — Транс», на період інкримінованих йому злочинів навчався на третьому курсі Южноукраїнського професійного ліцею, сімейний стан — не одружений, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1. не перебував на обліку в службі у справах дітей Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області та в секторі ювенальної превенції Вознесенського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області, не судимого,

в скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.127, ч.2 ст.146 КК України

Учасники судового провадження:

прокурор Романенко Л.М.,

потерпілий ОСОБА_3,

захисники адвокати Усіков О.В., Шоломон О.В.,

представник служби у справах дітей Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області Костенко О.О.,

законний представник неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 /цивільний відповідач/ — ОСОБА_6,

законний представник неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_7 /цивільний відповідач/ — ОСОБА_8,

неповнолітній обвинувачений ОСОБА_1,

неповнолітній обвинувачений ОСОБА_7,

                                                            В С Т А Н О В И В:

    

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним:

13 лютого 2017 року біля 15 години 30 хвилин в селі Трикратне Вознесенського району Миколаївської області обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_7, які на момент вчинення даних злочинів були неповнолітніми, за попередньою змовою між собою, з метою катування та спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3, за розповсюдження ним неправдивих чуток на адресу обвинувачених, під приводом розмови, покликали потерпілого ОСОБА_3 в приміщення нежитлової квартири АДРЕСА_3/ в даному населеному пункті.

Після чого, всупереч волі потерпілого ОСОБА_3, з метою перешкодити потерпілому ОСОБА_3 можливості вільно залишити нежитлове приміщення даної квартири, обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_7, зв’язали за спиною руки потерпілому ОСОБА_3 за допомогою автомобільної полімерної застібки, яка використовується для фіксування декоративних ковпаків на колесах транспортних засобів.

Після чого обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_7, усвідомлюючи безпорадний стан потерпілого ОСОБА_3, бажаючи завдати йому сильного фізичного болю та моральних страждань, за розповсюдження неправдивих чуток на їх адресу, почали наносити потерпілому ОСОБА_3 удари ногами та руками в передню, задню та бокові області тудубу. Крім того обвинувачений ОСОБА_7 умисно наніс удар ногою в область попереку та долонею лівої руки в область обличчя потерпілого ОСОБА_3, а обвинувачений ОСОБА_1 схопив потерпілого ОСОБА_3 за одяг та штовхнув в бік, від чого той впав на підлогу квартири, де від отриманих ударів та тілесних ушкоджень втратив можливість самостійного пересування.

Після чого обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_7, утримуючи потерпілого ОСОБА_3 всупереч його волі в приміщенні даної нежитлової квартири житлового будинку, на протязі приблизно півтори години, вимагали від потерпілого ОСОБА_3 зізнання у розповсюджені ним неправдивих чуток на їх адресу. З цією метою обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_7, умисно спричиняли потерпілому ОСОБА_3 сильний фізичний біль та як наслідок фізичні та моральні страждання, шляхом нанесення йому ударів руками та ногами по тулубу та кінцівках тіла. В присутності обвинуваченого ОСОБА_7 обвинувачений ОСОБА_1 наніс декілька ударів потерпілому ОСОБА_3 спочатку за допомогою дерев’яної палиці, а потім за допомогою шматка полімерного шлангу, в область тулубу, а саме по спині та в грудну клітину.

Внаслідок даних умисних дій обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження в виді набряку м’яких тканин в надлопатковій ділянці зліва, та на правій боковій поверхні грудної клітини в проекції 10 — 12 ребер по середньо — пахвинній лінії, крововиливу в ділянці спинки носа, садна в ділянці лівого наколінника.

Позиції неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_7.

Під час судового розгляду кримінального провадження неповнолітні обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не визнали свою вину у вчиненні даних злочинів та відмовилися в судовому засіданні давати показання, відповідно до прав, визначених статтею 63 Конституції України.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що 13 лютого 2017 року в другій половині дня, в селі Трикратне Вознесенського району Миколаївської області ОСОБА_1 та ОСОБА_7, а також ОСОБА_9 запропонували йому зустрітися в приміщенні нежитлової квартири АДРЕСА_3/ в даному населеному пункті, так як в даному будинку в іншій квартирі мешкає ОСОБА_9 та обговорити де — які питання. З цією метою після обіду 13 лютого 2017 року він прийшов до приміщення даної квартири, яка розташована в будинку на другому поверху, де його вже чекали ОСОБА_1 та ОСОБА_7, а також ОСОБА_9 Коли він зайшов в приміщення даної квартири, то обвинувачений ОСОБА_7, нічого не сказавши, вдарив його з ноги в спину, а після чого всупереч його волі, з метою перешкодити йому можливості вільно залишити нежитлове приміщення даної квартири, обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_7, зв’язали йому за спиною руки за допомогою автомобільної полімерної застібки, яка використовується для фіксування декоративних ковпаків на колесах транспортних засобів. Після чого, обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_7 почали наности йому удари руками та ногами по тулубу, та пред’явили «пред’яву в тому, що ніби — то він зливає інформацію в поліцію, відносно осіб, які вчиняють крадіжки у мешканців даного населеного пункту, в тому числі і відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_7.». Крім того ОСОБА_1 та ОСОБА_7 вимагали від нього зізнатися, що це сам він допомагає працівникам поліції, шляхом повідомлення їм оперативної інформації, з приводу вчинення крадіжок та інших злочинів в даному населеному пункті. Він заперечував та запевняв ОСОБА_1 та ОСОБА_7, що це не відповідає дійсності, що він не має ніякого відношення до співробітництва з працівниками поліції. Але незважаючи на це, ОСОБА_1 та ОСОБА_7, бажаючи завдати йому сильного фізичного болю та моральних страждань, за розповсюдження неправдивих чуток на їх адресу, продовжували наносити йому удари ногами та руками в передню, задню та бокові області тудубу. Крім того обвинувачений ОСОБА_7 умисно наніс йому удар ногою в область попереку та долонею лівої руки в область обличчя, а обвинувачений ОСОБА_1 схопив його за одяг та штовхнув в бік, від чого він впав на підлогу квартири, де від отриманих ударів та тілесних ушкоджень втратив можливість самостійного пересування.

Після чого обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_7, утримуючи його з зв’язаними руками всупереч його волі в приміщенні даної нежитлової квартири житлового будинку, на протязі приблизно півтори години, вимагали від нього зізнання у розповсюджені ним неправдивих чуток на їх адресу, з приводу вчинення ними крадіжок на території села. В присутності обвинуваченого ОСОБА_7 обвинувачений ОСОБА_1 наніс йому декілька ударів спочатку за допомогою дерев’яної палиці, а потім за допомогою шматка полімерного шлангу, в область тулубу, а саме по спині та в грудну клітину, які він підібрав на підлозі даної квартири.

На протязі всього часу його перебування в даній квартирі ОСОБА_9 періодично виходив та періодично повертався до нежитлової квартири, де крім нього знаходилися ОСОБА_1 та ОСОБА_7. При черговому поверненні ОСОБА_9 до даної квартири з ним одного разу прийшов його пасерб ОСОБА_10 Саме вони розв’язали йому руки, після чого він вирвався та вибіг з даної квартири, забігши в квартиру де мешкають ОСОБА_9, його співмешканка ОСОБА_11. Він відчував біль та страх, і так як у нього не було з собою мобільного телефону, він з дозволу ОСОБА_11, яка дала йому свій мобільний телефон, зателефонував своєму батькові ОСОБА_12 та розповів, що з ним трапилося. Батько наказав йому залишатися в квартирі у ОСОБА_9 та ОСОБА_11, та сказав, що пришле до них свого старщого сина — його старшого брата ОСОБА_13. Через декілька хвилин до квартирі, де він знаходився, і де мешкають ОСОБА_9 та ОСОБА_11 прийшов його старший брат — ОСОБА_14. Він розповів йому, що його побили ОСОБА_1 та ОСОБА_7. Брат забрав його додому, після чого були викликані працівники поліції та автомобіль швидкої допомоги, так як у нього ввечері цього ж дня після побиття ОСОБА_1 та ОСОБА_7 погіршився стан здоров’я та самопочуття. Він декілька днів лікувався на стаціонарі Вознесенської центральної районної лікарні, Мати ОСОБА_7 — тітка ОСОБА_8 дала йому на лікування 500 гривень.

Свідок ОСОБА_14, який є старшим братом потерпілого ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що ввечері 13 лютого 2017 року він знаходився в селі Трикратне Вознесенського району Миколаївської області. Його батько ОСОБА_12 наказав йому піти до житлового будинку АДРЕСА_4/ в даному населеному пункті, та із квартири, де мешкають ОСОБА_11 та ОСОБА_9 забрати молодшого брата ОСОБА_3. Коли він зайшов до квартири, де знаходився його молодший брат — ОСОБА_3, і де мешкають ОСОБА_9 та ОСОБА_11, то ОСОБА_3 розповів йому, що його побили ОСОБА_1 та ОСОБА_7. Він забрав молодшого брата ОСОБА_3 додому, після чого були викликані працівники поліції та автомобіль швидкої допомоги, так як у його молодшого брата ОСОБА_3 ввечері цього ж дня погіршився стан здоров’я. ОСОБА_3 автомобіль швидкої допомоги забрав у лікарню. ОСОБА_3 декілька днів лікувався на стаціонарі Вознесенської центральної районної лікарні.

Свідок ОСОБА_15, яка є мачухою братів ОСОБА_14 та ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що ввечері 13 лютого 2017 року вона знаходилася в селі Трикратне Вознесенського району Миколаївської області. Її співмешканець ОСОБА_12 наказав своєму старшому синові ОСОБА_14 піти до житлового будинку АДРЕСА_4/ в даному населеному пункті, та із квартири, де мешкають ОСОБА_11 та ОСОБА_9 забрати молодшого сина ОСОБА_3. Коли брати ОСОБА_14 та ОСОБА_3 повернулися додому, то ОСОБА_3 розповів її, що його побили ОСОБА_1 та ОСОБА_7. Після чого були викликані працівники поліції та автомобіль швидкої допомоги, так як у ОСОБА_3 ввечері цього ж дня погіршився стан здоров’я. ОСОБА_3 автомобіль швидкої допомоги забрав у лікарню, де він кілька днів лікувався на стаціонарі Вознесенської центральної районної лікарні. Мати ОСОБА_7 — ОСОБА_8 дала на лікування ОСОБА_3 500 гривень.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що в другій половині дня — 13 лютого 2017 року вона знаходилася в селі Трикратне Вознесенського району Миколаївської області, в квартирі, де вона мешкає в житловому будинку АДРЕСА_4/ в даному населеному пункті. Несподівано до нею в квартиру забіг ОСОБА_3, і попросив у неї її мобільного телефону. Вона надала йому свій мобільний телефон, з якого ОСОБА_3 зателефонував своєму батькові ОСОБА_12. Після розмови з батьком по мобільному телефону, ОСОБА_3 залишався в квартирі де вона мешкає, ще біля 20 — 30 хвилин, тобто до тих пір, пока за ним не прийшов його старший брат ОСОБА_14, який забрав його додому. На другий день вона дізналася, що ОСОБА_3 ввечері цього ж дня був госпіталізований до Вознесенської центральної районної лікарні, так як був побитий в приміщенні нежитлової квартири, яка розташована на другому поверсі у їхньому житловому будинку.

Підстав для сумнівів в показаннях потерпілого ОСОБА_3, а також свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_11 у суда немає, так як дані показання суд знаходить логічними, достовірними, необхідними та достатніми, які підтверджені в судовому засіданні за допомогою інших доказів, які були досліджені судом в судовому засіданні.

Відповідно до протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, 13 лютого 2017 року о 21 годині 50 хвидин потерпілий ОСОБА_3 звернувся до Вознесенського ВП ГУНП в Миколаївській області із заявою, в якій просив притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 та ОСОБА_7, які 13 лютого 2017 року біля 16 години 00 хвилин побили його застосовуючи дерв’яну палицю, чим спричинили тілесні ушкодження та заволоділи його майном. /а.к.п. 117/. В подальшому під час проведення досудового розслідування за даним кримінальним провадженням, склад злочину з ч.2 ст.186 КК України був перекваліфікований на склад злочину, передбачений ч.2 ст.127 КК України /а.к.п. 124/.

Крім того, відповідно до протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, 20 лютого 2017 року о 16 годині 00 хвидин потерпілий ОСОБА_3 звернувся до органу досудового розслідування Вознесенського ВП ГУНП в Миколаївській області із заявою, в якій просив притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 та ОСОБА_7, які 13 лютого 2017 року біля 16 години 00 хвилин під час його побиття, яке відбувалося в приміщенні нежитлової квартири АДРЕСА_3/ в селі Трикратне Вознесенського району Миколаївської області, незаконно позбавили його волі, шляхом зв’язування рук та утримування в кімнаті даної квартири всупереч його волі. /а.к.п. 125/.

Відповідно до висновків судових медичних експертиз №83 від 16 дютого 2017 року та №134 від 23 березня 2017 року, на основі даних судово — медичного огляду потерпілого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6, виявлено набряки м’яких тканин в надлопатковій ділянці зліва, та на правій боковій поверхні грудної клітини в проекції 10 — 12 ребер по середньо — пахвинній лінії, крововилив в ділянці спинки носа, садно в ділянці лівого наколінника. Тілесні ушкодження виникли від дії тупого предмета /тупих предметів/ як з обмеженою так і з необмеженою контактуючою поверхнею до госпіталізації в Вознесенську центральну районну лікарню, куди він поступив 13 лютого 2017 року о 22 годині 00 хвилин. Згідно наказу №6 МОЗ України від 17 січня 1995 року, пункта 2.3.5 виявлені тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень. Не виключається вірогідність утворення тілесних ушкоджень від удару, ударів руками, ногами та іншими предметами. Садно в ділянці лівого наколінника могло виникнути внаслідок падіння з положення стоячи та ударі ділянкою лівого наколінника об тверду поверхню. Враховуючи локалізацію та кількість тілесних ушкоджень, було нанесено не менше трьох травматичних дій. Найбільш вірогідно потерпілий в момент спричинення тілесних ушкоджень знаходився в вертикальному положенні. Судово — медичних даних, які вказують на втрату свідомості потерпілим ОСОБА_3 немає. При даних тілесних ушкодженнях потерпілий міг пересуватися, чинити опір, кликати на допомогу. /а.к.п. 119 — 120, 128 — 129/.

Відповідно до протоколу огляду місця події з фототаблицею до нього від 15 лютого 2017 року слідчим органу досудового розслідування оглянуто приміщення нежитлової квартири АДРЕСА_3/ в селі Трикратне Вознесенського району Миколаївської області. /а.к.п. 121 — 123/.

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 31 березня 2017 року з фототаблицею до нього з участю потерпілого ОСОБА_3, потерпілим ОСОБА_3 відтворені обставини вчинення злочину відносно нього, коли йому були спричинені тілесні ушкодження, на території кімнати нежитлової квартири АДРЕСА_3/ в селі Трикратне Вознесенського району Миколаївської області, де саме обвинувачений ОСОБА_7 умисно наніс йому удар ногою в область попереку та долонею лівої руки в область обличчя, попавши по спинці носа, а обвинувачений ОСОБА_1 схопив його /тобто потерпілого ОСОБА_3./ за одяг та штовхнув в бік, від чого він впав на підлогу квартири, де обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_7 умисно спричиняли йому фізичний біль, шляхом нанесення йому ударів руками та ногами по тулубу та кінцівках тіла. В присутності обвинуваченого ОСОБА_7 обвинувачений ОСОБА_1 наніс йому /тобто потерпілому ОСОБА_3./ декілька ударів спочатку за допомогою дерев’яної палиці, а потім за допомогою шматка полімерного шлангу, в область тулубу, а саме по спині та в грудну клітину. /а.к.п. 130 — 135/.

Відповідно до копії витягу №1205 із медичної карти стаціонарного хворого хірургічного відділення ОСОБА_3, він дві доби з 13 лютого 2017 року по 15 лютого 2017 року знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні комунальної установи «Вознесенська ЦРЛ» з діагнозом забій грудної клітини. /а.к.п. 137/.

Мотиви неврахування судом окремих доказів.

Свідок ОСОБА_16, який є головою фермерського господарства в судовому засіданні пояснив, що в другій половині дня — 13 лютого 2017 року з 14 години до 17 години ОСОБА_1 та ОСОБА_9 знаходилися у нього в селі Трикратне Вознесенського району Миколаївської області, де допомагали по господарству. Він вважає, що ОСОБА_1 не може бути причетним до побиття потерпілого ОСОБА_3, який був побитий цього ж дня — 13 лютого 2017 року в приміщенні нежитлової квартири, яка розташована на другому поверсі житлового будинку, де мешкає ОСОБА_9.

Суд критично оцінює показання свідка захисту ОСОБА_16, яким штучно створено алібі для обвинуваченого ОСОБА_1, внаслідок вказування періода часу у другій половині дня — 13 лютого 2017 року з 14 години до 17 години , при якому свідок пояснював, що ОСОБА_1 та ОСОБА_9 знаходилися у нього в селі Трикратне Вознесенського району Миколаївської області, де допомагали по господарству. Суд вважає, дані показання достовірними в частині знаходження ОСОБА_1 та ОСОБА_9 в другій половині дня — 13 лютого 2017 року з 14 години в селі Трикратне Вознесенського району Миколаївської області, де допомагали по господарству фермеру ОСОБА_16.

Але суд вважає, що їх знаходження цього дня у ОСОБА_16 не тривало до 17 години, як вказував свідок ОСОБА_16, що цілком суперечить матеріалам кримінального провадження, зокрема показанням свідка ОСОБА_11 та показанням потерпілого ОСОБА_3.

Таким чином, суд знаходить не належним та не допустимим доказом за кримінальним провадженням показання в судовому засіданні свідка захисту ОСОБА_16, які відповідно до ст.85 КПК України, прямо підтверджували відсутність обставин, щодо вчинення злочинів обвинуваченим ОСОБА_1 відносно потерпілого ОСОБА_3, а також відсутність інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання як доказів, показань даного свідка ОСОБА_16, які суперечать показанням свідка ОСОБА_11, потерпілого ОСОБА_3 та даним слідчого експеримента з потерпілим ОСОБА_3, які є належними допустимими та достовірними доказами за кримінальним провадженням.

Суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_16, щодо відсутності вини обвинуваченого ОСОБА_1 в скоєнні злочинів відносно потерпілого ОСОБА_3 та не може покласти їх в основу обґрунтування висновків суду при винесенні вироку за кримінальним провадженням.

Суд також критично оцінює показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які в судовому засіданні спочатку дали показання, які виправдовували обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_7 щодо непричетності обвинувачених до побиття потерпілого ОСОБА_3, яке мало місце 13 лютого 2017 року біля 15 години 30 хвилин в селі Трикратне Вознесенського району Миколаївської області в приміщення нежитлової квартири АДРЕСА_3/ в даному населеному пункті, а також в судовому засіданні дали показання, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_7 за попередньою змовою між собою, з метою катування та спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3, за розповсюдження ним неправдивих чуток на адресу обвинувачених, під приводом розмови, покликали потерпілого ОСОБА_3 в приміщення нежитлової квартири АДРЕСА_3/ в даному населеному пункті, де спричинили йому тілесні ушкодження, шляхом побиття, позбавивши при цьому потерпілого ОСОБА_3 можливісті самостійного пересування та залишення приміщення, внаслідок зв’язувавання йому рук за його спиною.

Відповідно до ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, суд оцінюючи всі докази за даним кримінальним провадженням в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п.86 рішення ЄСПЛ від 11 липня 2013 року у справі «Вєренцов проти України»).

Суд, дослідивши і оцінивши показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, надані ними в судовому засіданні, із врахуванням вимог ч.1 ст.89 та ст.94 КПК України, вважає їх недопустимими з точки зору їх достатності та необхідності, щодо вчинення злочинів обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_7 відносно потерпілого ОСОБА_3.

Мотиви неврахування судом окремих положень обвинувачення обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_7 та підстави визнання частини цього обвинувачення необґрунтованою.

Аналізуючи пред`явлене обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_7 обвинувачення за ч.2 ст.127 та ч.2 ст.146 КК України, з комплексом досліджених в судовому засіданні доказів, суд з`ясувавши зміст і спрямованість умислу обвинувачених, виходить із сукупності всіх обставин вчинених ними діянь, матеріалів кримінального провадження, враховує поведінку обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_7, що передувала подіям вчинення злочинів, інкримінованих обвинуваченим. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення неповнолітніх обвинувачених до наслідків своїх дій, які були розпочаті з прямим умислом та були безпосередньо спрямовані на незаконне позбавлення волі людини, вчинене за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань, та умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного і морального страждання шляхом нанесення побоїв, з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

В обвинувальному акті зазначено, що в присутності обвинуваченого ОСОБА_7 обвинувачений ОСОБА_1 наніс декілька ударів потерпілому ОСОБА_3 спочатку за допомогою дерев’яної палиці, а потім за допомогою шматка полімерного шлангу, в область тулубу, а саме по спині та в грудну клітину, від чого потерпілий ОСОБА_3 втратив свідомість.

Відповідно до висновку судової медичної експертизи №134 від 23 березня 2017 року судово — медичних даних, які вказують на втрату свідомості потерпілим ОСОБА_3 немає. При даних тілесних ушкодженнях потерпілий міг пересуватися, чинити опір, кликати на допомогу. /а.к.п. 128 — 129/.

В зв’язку з чим, суд вважає за необхідне виключити з обвинувального акту за кримінальним провадженням висновок органу державного обвинувачення, щодо втрати свідомості потерпілим ОСОБА_3 внаслідок нанесення обвинуваченим ОСОБА_1 ударів потерпілому ОСОБА_3 спочатку за допомогою дерев’яної палиці, а потім за допомогою шматка полімерного шлангу, в область тулубу, а саме по спині та в грудну клітину.

Статті Закону України про кримінальну відповідальність, що передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення, винними у вчиненні яких визнаються обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_7.

Умисні дії обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_7 суд кваліфікує за ч.2 ст.146 КК України, як незаконне позбавлення волі людини, вчинене за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань, а також за ч.2 ст.127 КК України, як катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного і морального страждання шляхом нанесення побоїв, з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_7.

Обставиною, яка відповідно до ст. 66 КК України пом’якшує покарання обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_7, суд визнає вчинення ними злочинів відносно потерпілого ОСОБА_3 неповнолітніми.

Обставин, які б відповідно до ст. 67 КК України обтяжували покарання обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_7 судом не встановлено.

Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд.

При визначенні виду та міри покарання, яке слід засосувати відносно неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_7, суд виходить з наступних обставин.

При визначенні покарання неповнолітнім обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_7, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєних ними злочинів, які відповідно до ст.12 КК України є злочином середньої тяжкості роздіду ІІІ та тяжким злочином розділу ІІ особливої частини КК України.

Суд також враховує умови життя неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_7, які на період інкримінованих їм злочинів навчалися в професійно — технічних закладах освіти, а на момент ухвалення вироку здобули професійну технічну освіту та працюють на підприємствах. Крім того, суд враховує соціальне та матеріальне становище кожного із обвинувачених, стан їх здоров`я, рівень культури та освіти, соціально — психологічні риси, при дослідженні яких з’ясовано, що вони повністю усвідомлювали значення своїх умисних дій і в повній мірі могли керувати ними. Також суд враховує стать та вік обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_7 які задовільно характеризуються за місцем проживання, навчання та роботи, є не судимими, вони не знаходилися на обліку в службі у справах дітей Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області, а також не перебували на обліку в секторі ювенальної превенції Вознесенського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області. /а.к.п. 48 — 64, 65 — 81, 138 — 156/.

З урахуванням всіх обставин кримінального провадження, при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_7, крім обставин, передбачених у статтях 65 — 67 КК України, суд враховує умови життя та виховання неповнолітніх обвинувачених, вплив дорослих на їх виховання та поведінку, рівень розвитку та інші особливості кожного із неповнолітніх обвинувачених.

Таким чином з урахуванням всіх обставин кримінального провадження, враховуючи тяжкість злочинів, передбачених ч.2 ст.127 та ч.2 ст.146 КК України, їх наслідки та інші обставини справи, за наявності обставини, що пом’якшує покарання кожному з обвинувачених, та відсутності обставин, шо обтяжують покарання, з урахуванням особи неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 та неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_7, суд вважає за необхідне призначити основні покарання неповнолітнім обвинуваченим в виді позбавлення волі, відповідно до мінімальної межі, передбаченої санкціями ч.2 ст.127 та ч.2 ст.146 КК України для даного виду покарання.

Суд вважає, що основні види покарання в виді позбавлення волі, з врахуванням вимог ст.102 КК України, відносно неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_7, будуть необхідними та достатніми для їх виправлення, та попередження вчинення ними нових злочинів, відповідно до ст.65 КК України.

При призначенні остаточного покарання неповнолітнім обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_7, суд застосовує вимоги ч.1 ст.70 КК України, при призначенні покарання при сукупності злочинів, щляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

З урахуванням всіх обставин кримінального провадження, враховуючи тяжкість вчинених злочинів неповнолітніми обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_7, наявність пом’якшуючої покарання обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин, з врахуванням осіб неповнолітніх обвинувачених, суд дійшов висновку про можливість їх виправлення без відбування основного покарання, із застосуванням випробування, відповідно до ст. ст. 75 — 78, 104 КК України.

Підстави для залишення цивільного позову без розгляду.

При розгляді заявленого цивільного позову прокурора в інтересах держави про стягнення з законних представників неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в солідарному порядку на користь комунальної установи «Вознесенська центральна районна лікарня» витрат, понесених Вознесенською центральною районною лікарнею на лікування потерпілого ОСОБА_3 в сумі 434 гривні 76 копійок /а.к.п. 11 — 13/, який підтримано в повному обсязі в судовому засіданні прокурором, суд виходить з наступних обставин та вважає, що цей позов слід залишити без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України (в редакції кодексу чинній на момент ухвалення вироку — в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436), а саме з тієї підстави, що позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Прокурор, який пред’являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбачених частиною четвертою статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Для представництва інтересів громадянина в суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва.

Згідно повідомлення комунальної установи «Вознесенська ЦРЛ» №485/01 — 10 від 17 березня 2017 року /а.к.п. 136/, КУ «Вознесенська ЦРЛ» самостійно до суду з позовом про відшкодування витрат (ліжко-днів) на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_3, який перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні КУ «Вознесенська ЦРЛ» з 13 лютого 2017 року по 15 лютого 2017 року не зверталась. У зв’язку з тим, що доказові матеріали до позову про стягнення вказаних витрат у солідарному порядку з законних представників неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 наявні у процесуального прокурора Вознесенської місцевої прокуратури та відповідно до ст.128 КПК України, ст.ст. 23,24 ЗУ «Про прокуратуру» процесуальний прокурор має право з метою відшкодування бюджетних коштів самостійно пред’явити відповідний позов.

Згідно з повідомленням КУ «Вознесенська ЦРЛ», фінансування даного лікувального закладу здійснюється за рахунок медичної субвенції з державного та місцевого бюджетів.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» — прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Частина 4 ст.23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб’єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Частина 2 ст.24 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» право подання цивільного позову у кримінальному провадженні надає прокурору, який бере в ньому участь. В той же час ч.7 цієї статті містить норму про те, що повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Так, ч.3 ст.128 КПК України передбачає, що цивільний позов в інтересах держави пред’являється прокурором. Прокурор, який пред’являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною четвертою статті 25 Закону України «Про прокуратуру».

При пред’явленні прокурором Романенко Л.М. в інтересах держави цивільного позову про стягнення витрат у солідарному порядку з законних представників неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на користь комунальної установи «Вознесенська ЦРЛ» витрат на лікування потерпілого ОСОБА_3 в розмірі 434 гривні 78 копійок, — прокурором всупереч вимог ч.3 і ч.4 ст.23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» — не доведено, що захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.3 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» до функцій прокуратури відноситься представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Натомість як лікарня, в інтересах якої подав цивільний позов прокурор — є комунальною установою і не є органами державної влади, місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, у разі не здійснення захисту чи неналежного захисту якими своїх цивільних прав прокурор може подати позов в інтересах держави.

Вказаний заклад наділено самостійним право на подання цивільного позову у кримінальному провадженні в силу права, наданого йому на це ст.61 КПК України, жодних витрат при зверненні до суду із цивільним позовом в порядку кримінального судочинства — лікувальний заклад не несе, оскільки відповідно до п.6 ч.1 ст.5 Закону України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» — звільнені від сплати судового збору. Фінансування закладу, в тому числі й з державного та місцевого бюджету. — не змінює його статусу комунальної установи та не дозволяє вважати суб’єктом, в інтересах якого прокурор має право пред’явити позов в інтересах держави згідно із чинним законодавством.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368 — 380 КПК України, суд

                                         У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати винним в скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.127 КК України та призначити йому покарання за даними статтями:

-за ч.2 ст.146 КК України в виді 01 /одного/ року позбавлення волі.

-за ч.2 ст.127 КК України в виді 05 /п’яти/ років позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, при сукупності злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно до відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_1 призначити 05 /п’ять/ років позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75, 76, 104 КК України обвинуваченого ОСОБА_1 від призначеного основного покарання звільнити, встановивши йому строк випробування 01 /один/ рік, зобов`язавши обвинуваченого, у відповідності до вимог п.2, ч.1 ст.76 КК України повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи;

ОСОБА_7 визнати винним в скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.127 КК України та призначити йому покарання за даними статтями:

-за ч.2 ст.146 КК України в виді 01 /одного/ року позбавлення волі.

-за ч.2 ст.127 КК України в виді 05 /п’яти/ років позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, при сукупності злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно до відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 призначити 05 /п’ять/ років позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75, 76, 104 КК України обвинуваченого ОСОБА_7 від призначеного основного покарання звільнити, встановивши йому строк випробування 01 /один/ рік, зобов`язавши обвинуваченого, у відповідності до вимог п.2, ч.1 ст.76 КК України повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи;

Пред’явлений прокурором цивільний позов в інтересах держави про стягнення з законних представників неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в солідарному порядку на користь комунальної установи «Вознесенська центральна районна лікарня» витрат, понесених Вознесенською центральною районною лікарнею на лікування потерпілого ОСОБА_3 в сумі 434 гривні 76 копійок /а.к.п. 11 — 13/ — залишити без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України /в редакції ЦПК України, чинній на момент ухвалення вироку/, що не позбавляє комунальну установу «Вознесенська центральна районна лікарня», як комунальному лікувальному закладу, права пред’явити самостійний цивільний позов в порядку цивільного судочинства.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Миколаївської області через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим, їх законним представникам та прокурору.

Суддя:                         О. Е. Дробинський

https://novosti-n.org/news/read/139455.html

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан.